Бойківські церкви

У місцях проживання етнічної групи бойків у результаті сукупності історично-усталених традиційних засобів будівництва сформувалась бойківська школа. Характерно, що в архітектурі храмів, де триверхі церкви зберегли традиції первісних форм загальноукраїнського будівництва, цю просту форму розвинуто та ускладнено за допомогою заломів даху. Кількість заломів дахового покриття різноманітна навіть на верхах одної церкви, членування триверхих церков численними заломами та уступами стає стильовою особливістю церков на Бойківщині та виділяє їх в особливий тип сакрального будівництва.

Відрізняються бойківські храми меншими верхами, але більшою кількістю заломів, розташованих четверик на четверику, восьмерик на четверику і т.д. Західна частина вежі часом служить за дзвіницю, однак це не типове явище. Одвірки і їх конструкції часто різьблені, а стилістично несуть сліди готики. У бойківській будівельній школі простежується поступове ускладнення конфігурації та форм верхів – від простої, зрізаної піраміди до високої ступінчастої вежі. Саме бойківські церкви, завдяки їх розташуванню та будівництву в глибоких горах, зберегли найбільш традиційний та архаїчний вигляд, тим самим донесли до сучасника усі риси автентичності бойківської школи народного храмового будівництва.

На Бойківщині простір дерев’яної церкви складається з трьох частин: святилища, головної нави і бабинця. Кожна частина покрита високим окремим дахом, конструкція якого – з багатьма заломами. В типовій бойківській церкві дах головної центральної нави здіймається найвище, а інші, що прикривають святилище і бабинець, будують дещо нижче і на одному рівні. Найтиповіші бойківські церкви зустрічаються в околицях Турки і Стрия. Як у гуцульських, так і в бойківських церквах дзвіниці стоять окремо, на певній відстані від церкви.