Рельєф Українських Карпат
У рельєфі Скибових Карпат чітко виділяють три поперечно-блокових масиви: Бескиди, Ґорґани та Покутсько-Буковинські Карпати.
У Бескидах (від кордону з Польщею на північному заході до долини р. Мизунки на південному сході) виділяється на різних ділянках до восьми-десяти гірських ланцюгів, які приурочені до окремих скиб або їхніх складових (лусок). Абсолютні висоти хребтів поступово зростають із північного заходу на південний схід. У Верхньодністерських Бескидах вони коливаються в межах 600-800 м, у Сколівських Бескидах - 900-1100 м. Максимальні висоти приурочені до хребтів Парашки (г. Парашка, 1268 м) і Красношир (г. Магура, 1362 м). Відносні висоти не перевищують 350-400 м. У Бескидах широкі повздовжні долини переважають над поперечними. Ріки Стрий та частково Дністер мають чітко виражені меандри. Переважає деревоподібний рисунок гідромережі (басейни рік Стривігору, Дністра, Бистриці Підбузької, Стрию).
Ґорґани розташовані в Івано-Франківській та Закарпатській областях. Вони простягаються на 75 км з північного заходу від долини Мизунки і Ріки на південний схід до долини Пруту, а ширина із заходу на схід становить 40 км. Зі сходу на захід Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани, а з півночі на південь вони складаються з трьох великих частин, відділених одна від іншої глибокими річковими долинами. Зокрема, Північні Ґорґани обмежені Мизункою та Лімницею і включають такі найвищі точки як г. Молода (1723 м), г. Ґрофа (1748 м), г. Попадя (1740 м). Центральні Ґорґани — найвища частина гірського масиву, обмежена Лімницею та Бистрицею Надвірнянською і розділена навпіл неглибокою долиною Бистриці Солотвинської, включає такі вершини як г. Ігровець (1803 м), г. Сивуля Велика (1836 м), г. Сивуля Мала (1818 м). Південні Ґорґани обмежуються долинами Бистриці Надвірнянської та Пруту, і включають вершини г. Братківська (1788 м), г. Чорна Клева (1719 м), г. Довбушанка (1754 м), г. Синяк (1665 м). Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах – кам’яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» або «ґреготи»). Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Дуже виразний контраст у рельєфі простежується і між центральною (Ґорґани) та південно-східною (Покутсько-Буковинські Карпати) частинами Скибових Карпат. Межа між ними проходить на правобережжі Пруту, збігаючись на значній довжині з вододілом поміж басейнами р. Прут на заході і басейнами річок Лючка, Пістинка і Чорний Черемош на сході.
Покутсько-Буковинські Карпати — гори у зовнішній смузі Українських Карпат, у межах Івано-Франківської та Чернівецької областей. Простягаються з північного заходу на південний схід від верхів’я р.Лючки (басейн Пруту) до кордону з Румунією майже на 75 км. Ширина до 25—30 км. З північного сходу прилягають Покутська і Чернівецька височини, з південного заходу — Верховинсько-Путильське низькогір’я. Для Покутсько-Буковинських Карпат характерні м’які, полого хвилясті контури хребтів з невеликим підняттям куполоподібних вершин. У рельєфі Покутсько-Буковинських Карпат виділяють низькогір’я (до 800 м) і крутосхилі середньогір’я (висотою до 1483 м, гора Ротило). Гори являють собою систему хребтів (Карматура, Кам’янистий, Брусний, Сокільський, Шурдин, Баньків, Томнатик, Чимирна та багато інших), розділених річковими долинами Пістиньки, Рибниці, Черемошу, Серету і їхніми притоками.
Чорногора – найвища гірська група в Українських Карпатах. Вона є частиною Свидовецько-Чорногірського гірського масиву та найбільш виразною поперечною бриловою морфоструктурою Полонинсько-Чорногірських Карпат. Головний хребет Чорногори простягається на довжину близько 40 км між Чорною Тисою на захід і Чорним Черемошем на схід. Західна частина з верхом Петрос (2 020 м) лежить на Закарпатті — в сточищі Тиси; обидві частини Чорногори відокремлені глибоким перевалом (1 550 м). Зах. частика порізьблена (відносна висота — 300 м); східна Чорногора — монотонний і масивний хребет, верхи високі, понад 1 900, а то й 2 000 м (Говерла — 2 061, Ребра – 2001, Гутин-Томнатик — 2 016, Бребенескул – 2 036, Менчул (Мунчель) – 1998, Піп Іван (Чорна Гора) — 2 022), перевали не сходять нижче 1 750 м. Від головного хребта відходять короткі, бічні. Контрастом з майже рівними хребтами є узбіччя Чорногори, розчленовані вузькими долинами до 1 000 м або й більше.
Рахівські гори та масив Чивчин — частина Мармаросько-Буковинської верховини, розташована між долинами Білої Тиси на півночі і Руської Ріки на півдні. Для Рахівських гір і масиву Чивчин характерний бриловий рельєф із реліктовими альпійськими формами, значною амплітудою відносних висот (600-1100 м), глибокими, часто ущелиноподібними долинами. Максимальна абсолютна висота приурочена до вершини Піп-Іван Мармароський (1937 м), яка складена гнейсами і має пірамідальну форму. На правобережжі р. Тиси Рахівські гори розділені долинами Тиси, Косівської, Шопурки на кілька пасом меридіонального простягання, що орієнтовані навхрест простяганню геологічних структур, унаслідок чого вершини мають “шахове розміщення”. Головний гребінь гірської групи Чивчинських гір проходить через вершини Будийовська-Велика (1677 м), Чивчин (1766 м), Лостун (1653 м), Коман (1723 м), Гнятяса (1759 м). Амплітуда відносних висот 500-700 м. Переважають дуже круті і надзвичайно круті схили (20-35°). Долини потоків мають вигляд ущелин, які сформувалися в місцях виходу вапняково-доломітових товщ.
