Слизовики Українських Карпат
Перші дослідження слизовиків у Карпатах були здійснені ще наприкінці ХІХ ст. польським дослідником Й.Крупою. Далі відомості про міксоміцетів регіону доповнив Й.Яроцький, що працював у Чорногірському масиві. Крім того, на початку ХХ ст. в Карпатах працювало ще кілька дослідників, але вони, нажаль, не відзначали, які зі зразків були зібрані ними саме в Карпатських горах, а які – на прилеглих територіях (Розточчі, Буковині та ін.). Нарешті, після майже 70-річної перерви, І.О.Дудка та Т.І.Кривомаз здійснили оглядове дослідження сучасного стану біоти слизовиків Українських Карпат і доповнили список міксоміцетів регону ще 5-ма видами. Нажаль, обсяг цієї роботи не дозволив її авторам приділити належну увагу сте- монітовим слизовикам, які представлені в їх дослідженні лише 8-ма видами. Таким чином, за останні 70 років у Карпатському регіоні було знайдено лише 8 видів Stemonitales, що складає 24,2% від кількості, що відома для України й приблизно 6% від загальної кількості видів цієї групи.
Біота міксоміцетів у гірських районах має унікальну рису: саме тут поряд співіснують дві фенолого-ценотичні групи цих організмів. Першу, яку можна умовно назвати "лісовими міксоміцетами", складають види, що здебільшого розвиваються на залишках деревних рослин — мертвій деревині, корі, відпаді тощо. Споруляція у них відбувається переважно в період із червня по жовтень, а поширення, залежно від субстратних уподобань, обмежується лісовими фітоценозами. Друга група — нівальні (від лат. nivalis — сніговий) міксоміцети, що розвиваються, як правило, на мертвих трав’яних рослинах, просякнутих талою водою, часто — в безпосередній близькості до межі снівого покриву. Максимум спороношення нівальних видів припадає на квітень—травень.
Відомо 49 видів (54 внутрішньовидові таксони) міксоміцетів з 21 роду, 8 родин, 5 порядків і 2 класів відділу Myxomycota. З них до групи нівальних належать лише 6 видів (Diderma alpinum, D. niveum, Lamproderma spinulosporum, Lepidoderma alpestroides, L. chaletii та Physarum albescens), усі інші є типово "лісовими".
найбільшою кількістю видів (16видів) відзначається Physarales; йому дещо поступаються Stemonitales (14), Trichiales (11) та Liceales (7). Слід зазначити, що Physarales переважає лише за рахунок нівальних видів, п’ять із яких (83 %) представляють саме цей порядок. Серед лісових міксоміцетів перше місце за кількістю видів посідає Trichiales, що досить типово для лісових угруповань помірної зони. Суттєво відрізняються також родинні й родові спектри лісового та нівального комплексів: у першій групі найбагатше представлені родини Trichiaceae та Stemonitidaceae, у другій — Didymiaceae.
Серед родів лісових міксоміцетів найбільшою є видова різноманітність Arcyria, Stemonitis (по 5 видів), Physarum і Trichia (по 4), а серед нівальних — Diderma та Lepidoderma (по 2 види). Зазначимо також, що для родів Lamproderma і Lepidoderma на території парку були зареєстровані лише нівальні представники. До наймасовіших видів нівального комплексу належать Diderma alpinum та Lamproderma spinulosporum (відповідно 3 і 4 знахідки у межах локалітету). Серед лісових видів найбільшої рясності у період дослідження досягли Lycogala epidendrum, Stemonitis axifera, S. fusca, Stemonitopsis typhina і Trichia decipiens, виявлені у значній кількості у трьох-чотирьох різних локалітетах. Усі ці види є представниками ксилофільного комплексу, тобто утворюють плодові тіла переважно на мертвій деревині.
На мертвій деревині у Карпатах трапляються 36 видів, що майже на порядок вище, ніж на будь-якому іншому субстраті (на мохоподібних - 7 видів, на залишках трав’яних рослин — 6, на мертвій корі та опалому листі — по 5, на корі живих дерев і залишках сумчастих грибів — по 2 види, на гілковому відпаді — 1 вид). Серед субстратоутворюючих рослин найпривабливішими для ксилофілів виявилися едифікатори фітоценозів: на деревині Fagus sylvatica L. знайдено 29 видів міксоміцетів, а на Picea abies (L.) Karst. — 21.
