Архітектура та ремеслаArchitecture and crafts
Ріки та озера Українських Карпат
Ріки Українських Карпат характеризуються високою водоносністю, добре вираженим паводковим режимом, значним нахилом русел, швидкою течією. На річках є пороги і водоспади. Середньорічний стік із 150 мм у передгір’ях зростає до 950 мм у горах, з висотою зростають також модулі стоку. Річки мають мішане живлення, при цьому частка дощового найбільша для річок низькогір’я. З висотою зростає частка живлення сніговими і ґрунтовими водами. Повені бувають впродовж більшої частини року, найбільш багатоводна весна, маловодна – осінь.
Гідрографія
Велика роль у природному середовищі Українських Карпат належить річкам. Значна кількість опадів, гірський рельєф сприяли розвиткові густої гідрографічної мережі, яка в горах становить 1-1,2 км/км2.
Річки, що стікають з Українських Карпат, належать до басейнів Чорного моря (Дністер, Дунай) та Балтійського моря (Вісла).
До басейну Вісли належить Сан (Сян) з притоками (крайній захід Львівської області).
У басейні Дністра найбільшою правобережною притокою є Стрий. Він має 31 притоку, найбільшою – Опір, інші основні притоки– Бистриця Самбірська, Колодниця. Свіча – ще одна притока Дністра. Основні притоки Свічі– Сукеля, Мізунка та Лужанка. Друга за величиною притока Дністра – Лімниця. Основна притока Лімниці – Чечва. Бистриця – остання в групі крупних гірських правобережних приток Дністра. Утворюється шляхом злиття Бистриці Надвірнянської та Бистриці Солотвинської. Найбільша притока Бистриці Надвірнянської – Ворона. Найбільші притоки Бистриці Солотвинської – Манявка, Саджавка, Радчанка.
Лівобережною притокою Дунаю є Прут. Найбільші притоки Пруту – Черемош, Рибниця, Пістинка, Лючка. Черемош утворюється злиттям двох ініціюючих приток – Чорного і Білого Черемошів. Тиса є найбільшою притокою Дунаю. Утворюється Тиса від злиття приток: більшої – Чорної Тиси та меншої – Білої Тиси. Дві великі східні притоки Тиси – Косівка та Шопурка. Злиття двох гірських стрімчаків – річок Мокрянки і Брустурянки – утворює найбільшу східну притоку Тиси – Тересву. Теребля – права притока Тиси. Ще одна велика східна притока Тиси – Ріка.
Центральну частину Закарпаття займає басейн Боржави, західну – Латориці. Латориця та її права притока Уж на території Словаччини впадають у річку Лаборець, яка впадає в Бодрог – праву притоку Тиси. Іршава - найбільша притока Боржави. Найбільші притоки Латориці – Вича, Пінія, Стара. Найбільші притоки Ужу – Люта і Тур’я.
Льодовикові озерні улоговини утворилися в нашій країні тільки в межах найвищої частини Карпат, де в четвертинному періоді існували гірські льодовики (Несамовите, Бребенескул- найвище в Україні, 1801м, Брецкул, Марічейка, Драгобратське та ін.). Завальні (греблеві) озера – Синєвір, Шибене, ін. Озерні улоговини вулканічного походження зустрічаються у Закарпатті, на Вигорлат-Гутинському (Вулканічному) хребті. Вони є кратерами згаслих вулканів (Липовецьке, Синє та ін.).
Клімат Українських Карпат
Клімат Українських Карпат помірно континентальний з надмірним і достатнім зволоженням, м’якою зимою з відлигами, нестійкою тривалою весною, нежарким літом і теплою осінню.
На клімат Карпат значний вплив має гірський рельєф, який зумовлює вертикальну кліматичну зональність та позначається на взаємодії радіаційних і циркуляційних процесів. Сумарна річна сонячна радіація в Передкарпатті й на Закарпатській низовині становить 4000-4100 МДж/м2, а радіаційний баланс – 1800-1830 МДж/м2. З підняттям у гори значення останнього зменшується на 25-30%.
На території Карпат панують атлантичні й трансформовані континентальні повітряні маси. Іноді сюди проникають арктичні повітряні маси. Антициклонна циркуляція переважає над циклонічною. Опади приносять циклони, переміщуючись із заходу на схід або північний схід з територій, розташованих на захід від Карпат. Циклони, які приходять із Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і сильними вітрами.
У Карпатах відбувається гірсько-долинна циркуляція, дмуть схилові вітри, виникають фени. Висота гірських хребтів, їх орієнтування та експозиція зумовлюють неоднакове надходження сонячної радіації, розподіл температур, опадів та ін. Так середні температури січня у Передкарпатті -4...-5 °С, у Закарпатті -3°С, а в горах -6...-8°С. Зима м’яка, багатосніжна, нерідко з тривалими відлигами, особливо в Закарпатті. У горах спостерігаються температурні інверсії. Тривалість зими в Закарпатті до 2,5 міс, а в горах на висоті 850 м – 4 міс. Літо в Карпатах не жарке, з дощами. Середні температури липня у Передкарпатті +18...+19 °С, у Закарпатті +20 °С, а в горах +7...+13 °С. З підняттям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8-9 днів і закінчується раніше на 5-6 днів.
Гори і передгір’я надмірно зволожуються: на рік у передгір’ях випадає 800-1000, а в горах – 1500-1800 мм опадів; більшість їх припадає на теплий період.
За сумами активних температур, які визначають зміни природної рослинності за тепловими кордонами, в Українських Карпатах виділяють такі кліматичні зони: 1) дуже тепла із сумами температур 2600-3000 °С, до неї належить Закарпаття; 2) тепла, із сумами температур 2400-2600 °С, у Передкарпатті та передгір’ях Вулканічного хребта; 3) помірна, із сумами температур 1800-2400 °С, на висоті 400-750 м, найбільш поширена; 4) прохолодна, із сумами температур 1400-1800 °С, на висоті 750-950 м; 5) помірно холодна із сумами температур 1000-1400 °С, на висотах 1250-1500 м; 6) холодна із сумами температур менше 1000 °С, вище 1500 м.
Зима в горах триває від 3,5-4 міс. на висотах 850-1000 м до 5 міс. на вищих гіпсометричних рівнях. Зимовий сезон характеризується значними снігопадами і відлигами, під час яких денна температура може сягати +10 °С і більше; у цей час відбувається сходження снігових лавин. Абсолютний мінімум температур доходить до -37 °С і навіть -42 °С. Весна триває 90-120 днів і характеризується різкими коливаннями температур. На висоті 1200-1300 м заморозки трапляються навіть у червні. Майже кожної весни спостерігаються вітри значної швидкості. Літо в горах триває 1,5-2,5 міс. Максимальні літні температури не перевищують +30 °С, але бувають прохолодні дні, іноді навіть із заморозками. Осінь тепла і сухіша, ніж літо.
Ґрунти Українських Карпат
Ґрунтовий покрив Українських Карпат досить строкатий, що зумовлено різноманітністю материнських порід, складністю рельєфу та характером зволоження. На більшій частині території Українських Карпат ґрунтоутворення відбувається в основному за буроземним типом, важливе місце займає також підзолистий тип ґрунтоутворення, що пов’язано з інтенсивним промиванням. В Українських Карпатах виявляється вертикальна зональність ґрунтового покриву. Вона не однакова на південно-західних і північно-східних макросхилах.
У Передкарпатті в умовах достатнього зволоження на важких делювіальних суглинках сформувалися дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Вище них, до 1200-1400 м, поширені бурі гірсько-лісові ґрунти. На низькогірних хребтах розвинулись бурі лісові ґрунти, які мають потужний профіль з ознаками опідзолення. На крутосхиловому Полонинському хребті бурі ґрунти неопідзолені, малорозвинені, щебенюваті. Під буковими і ялино-буковими лісами сформувалися типові буроземи. Вище 1600 м під субальпійськими луками розвинулись гірсько-лучні, місцями гірсько-торфові ґрунти. На південно-західних передгір’ях в умовах теплого і вологого клімату, глибокого промивання на продуктах вивітрювання вулканічних порід сформувалися родючі буроземно-підзолисті ґрунти. На Закарпатській низовині в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод, достатнього атмосферного зволоження, під первинною лучною рослинністю і вторинними дібровами розвинулись дернові опідзолені ґрунти, а на знижених ділянках - мулисто-болотні та торф’яно-болотні ґрунти, які значною мірою меліоровані.
Закономірності у висотно-поясній зміні кліматичних умов, екзогенних процесів, грунтово-рослинного покриву відбивають складність ландшафтної диференціації Українських Карпат, у якій значну роль відіграє геолого-геоморфологічний фактор. З урахуванням усього цього тут виділяють такі ландшафтні яруси: заплавно-нижньотерасовий, середньотерасовий, високо- терасовий, горбисто-пасмовий передгірний, пологосхиловий низькогірний, крутосхиловий низькогірний, крутосхиловий середньогірний, полонинський середньогірний давньольодовиковий високогірний.
Геологічна будова Українських Карпат
Головну роль у геологічній будові Українських Карпат відіграють осадкові флішові товщі крейдового та палеогенового віку, утворені глинистими сланцями, мергелями, пісковиками. Більш давні породи складають Рахівський кристалічний масив. Тут поширені протерозойські гнейси і сланці, палеозойські вапняки, філіти і кварцити, тріасові та юрські конгломерати, доломіти, яшма.
Передкарпатський прогин і Закарпатська западина виповнені піщано-глинистими та соленосними неогеновими породами. Вулканічний хребет складений андезитами, андезито-базальтами, трахітами, туфами міоценового віку. З антропогенових відкладів поширені алювіальні, алювіально-озерні, льодовикові, водно-льодовикові, елювіальні, делювіальні, пролювіальні, вулканічні.
Виникнення
Карпати сформувались завдяки процесам альпійського горотворення, які активно протікали наприкінці неогену - на початку антропогену. Становлення гірського рельєфу тривало протягом пізньоолігоценового- ранньоміоценового часу, до якого приурочують головну фазу складкоутворення, підняття флішових Карпат, зародження Передкарпатського прогину і Закарпатської западини.
Сучасних геоморфологічних рис Українські Карпати набули внаслідок неотектонічних рухів та денудаційних процесів, якими створені поверхні вирівнювання, річкові долини, льодовикові, ерозійні, карстові форми рельєфу. У рельєфі Українських Карпат більшість дослідників виділяє чотири поверхні вирівнювання: полонинську пізньоміоценову-ранньоміоценову (1700-2000м), бескидську тортонську (800-1400 м), покутську сарматську (450-730 м), лоївську пліоценову (375-400 м).
Вертикальна морфоструктурна зональність виявляється в наявності реліктів пенеплену у верхньому гірському ярусі, пологих денудованих схилів у середньому, добре видимих терасових рівнів у нижньому. У плейстоцені найвищі гірські масиви (Рахівські гори, Чорногора, Полонинський хребет) зазнавали зледеніння. Тут збереглися реліктові гляціальні форми: кари, цирки, озерні улоговини, моренні вали, конуси виносу.
Акумулятивна і руйнівна діяльність льодовиків позначилася не тільки на високогір’ї, але й на прилеглій території. Зі зледенінням пов’язані перигляціальні утворення у вигляді кам’яних розсипів на схилах. Масиви з кам’яними розсипами займають найбільші площі у Скибових Горганах, зокрема в їх найбільш підвищеній частині, яка приурочена до морфоструктур Сколівської, Парашки і Зелем’янки. Є також досить обширні масиви кам’яних розсипів у Привододільних (Внутрішніх) Горганах. Зустрічаються масиви кам’яних розсипів у масивах Чорногори, Свидівця і Мармароському.
Схили гір і річкові долини перекривають делювіальні відклади. В околицях Ужгорода поблизу села Дравці залишилися до наших днів лесові нашарування. Місцями подібні нашарування трапляються і на Прикарпатті.
Значну роль у геоморфологічній будові Українських Карпат відіграють сучасні й давні річкові долини. Давні долини мають значну ширину і поздовжнє простягання. У сучасних долинах виділяють 7-8 цокольних терас, які піднімаються на 200-220 м над урізом води в річках.Серед сучасних геоморфологічних процесів важлива роль належить рухам земної кори (переважають підняття), землетрусам, ерозії і зсувам.
У сучасний період у результаті різних геологічних сил та вивітрювання продовжується згладження гірських хребтів, переміщення уламкового матеріалу, поглиблення гірських долин і формування конусів виносу під впливом дії гірських річок.
